«Бачачи не бачити перешкод» – таким є життєве кредо незрячого Андрій Вороняк, студента Магістерської програми з психології з основами КПТ.
У 20 років йому діагностували пухлину мозку і він повністю втратив зір. Але це не стало на заваді для активного життя. Він здобув освіту психолога, працював із дітьми з вадами опорно-рухового апарату, викладав комп’ютерні курси для незрячих, розробив макет «Комбінована абетка» шрифтом Брайля для батьків незрячих дітей, допомагав учням користуватися сенсорними смартфонами з основами GPS-навігації. Зараз Андрій на волонтерських засадах розробляє рекомендації щодо доступності облаштування центрів надання адміністративних послуг. Важливий його внесок до розробки безбар’єрного середовища в інформаційно-ресурсному центрі імені Андрея Шептицького УКУ. Також він працює психологом із українськими бійцями.
Каже, на магістерку з КПТ вступив, щоб поглибити свої знання, і саме тут у нього розвинувся мисливський азарт: «На сьогодні існує кілька навчальних програм по роботі з ветеранами, але немає таких, які базуються на елементах КПТ. Я занурився в роздуми про resilience. Уявіть м’яч, який падає, відскакує, отримує імпульс і летить далі. Особливість нашої психіки в тому, що вона може реагувати на травмуючи події, як той м’яч. Якщо людина навчиться розвивати таку особливість, то зможе набагато легше проходити будь-які життєві перипетії».
Рік тому Андрій потрапив у жахливу аварію – у нього була черепно-мозкова травма та крововилив. Спочатку він нічого не пам’ятав і не міг говорити, але вже через місяць вийшов з лікарняного, хоча мав би лікуватися ще 3 місяці. Каже, не хотів пропускати навчання: «З Божою поміччю я це пережив. У ситуації раптових негараздів можна запитати «За що?», а можна запитати – «Навіщо?» Я більше схиляюся до питання «Навіщо?» Я зрозумів, що цей досвід допоможе мені в роботі з ветеранами АТО, бо я тепер знаю, що таке контузія і решта проблем».
Доїжджаючи до університету, Андрій витрачає годину часу, бо живе поза межами Львова. Як каже, життя – це рух, не можна нарікати, треба йти до цілі, незважаючи на перешкоди.