Із початком повномасштабної війни студенти УКУ, зокрема програми «Соціальна робота» активно допомагають на волонтерському фронті: працюють у прихистках для людей, які покинули свої домівки через війну, допомагають у роботі з пораненими військовими у лікарнях. Для студентів це не лише можливість застосувати здобуті знання на практиці, а й у такий спосіб допомогти Україні у боротьбі з російським окупантом. Як працюють майбутні фахівці із соціальної роботи в Українському католицькому університеті? — Читайте в матеріалі.
Керівниця програми «Соціальна робота» Юлія Кокоячук каже, що ініціатива долучити студентів програми до команди людей, які надають допомогу пораненим військовим, з’явилася у реабілітологів, фізичних терапевтів та ерготерапевтів кафедри «Фізичної терапії та ерготерапії»: «Щоби відновити людині свою фізичну справність, навички, наприклад, володіння рукою чи ногою, потрібно відновити в людини віру в себе й бажання жити далі, навіть якщо доведеться цілком змінити своє життя. Якщо перше завдання виконує реабілітаційна команда, яка складається з фізичних терапевтів та ерготерапевтів, то друге завдання лягає на фахівців із соціальної роботи, зокрема, наших студентів».
Військові, які потрапляють у лікарню, потребують ретельного супроводу, оскільки перебувають в умовах великої невизначеності: «З огляду на повномасштабну війну, ситуація є значно складнішою, ніж була до 24-го лютого. Люди, які потрапляють в лікарню на реабілітацію, часто мають незакриті питання з соціальної сфери. Якщо за звичайних умов біля пацієнта є сім’я, або, як мінімум, він/вона розуміє, що із сім’єю все в порядку, то зараз цей момент, іноді, відсутній. Лікарні часто не мають потрібного забезпечення. А, коли поряд немає рідних, то навіть звичайні побутові питання, наприклад, купити одяг, стають проблемою», — каже Юлія Кокоячук.
Студенти програми із соціальної роботи працюють у команді з реабілітологами та фізичними терапевтами. Дехто має можливість долучитись до роботи онлайн, наприклад, створити опитувальники, працювати над аналізом та систематизацією даних. Дехто працює безпосередньо з військовими. Студентка 2-го курсу бакалаврської програми «Соціальна робота» Орися Масна розповідає, що під час роботи спілкується з воїнами, аби дізнатися про їхні захоплення чи хобі: «Вони поступають, наприклад, на лікування на 2 тижні. За цей час я можу дізнатись, що чоловік, наприклад, любить господарювати: садити часник, рубати дрова. І мені треба зробити все для того, щоби він міг робити все те після лікування. Щоби він знав, що він може це зробити. Бо часто поранені приїжджають і думають: “Все, це кінець життя. Я вже нічого не зможу”. Завдання соціального працівника — дати йому надію, що він зможе й рубати дрова, і якось працювати. Дати розуміння, що є життя поза лікарнею».
Керівниця програми, Юлія Кокоячук каже, що досвід, який отримали студенти під час цієї роботи, використовуватимуть надалі для розвитку та покращення навчальної програми в УКУ: «Навіть без війни реабілітація буде потрібна й надалі».
Ще частина студентів УКУ долучилися до організації роботи прихистку для людей, які втратили свої домівки. Він був облаштований на початку війни в корпусі Філософсько-богословського факультету УКУ. За три місяці роботи прихисток прийняв 340 людей, більша частина з яких, це люди з інвалідністю та члени їхніх сімей.
Соломія Бардега, студентка бакалаврської програми «Соціальна робота» каже, що йдеться не тільки про те, щоби дати людям домівку на певний період: «Це про те, щоби допомогти їм отримати адміністративні послуги, посприяти із розв’язанням інших питань, та навіть просто послухати людину, допомогти психологічно. Дуже часто люди звертаються з питаннями, які ми не в силах вирішити. Наприклад, життя після всього цього, куди вони мають їхати після прихистку, як знайти місце працевлаштування». Однак, волонтери прихистку та студенти не опускають рук і роблять усе можливе, аби підтримати цих людей.
Історії людей, які потрапляють у прихисток бувають дуже складні та потребують довгої системної праці фахівців з соціальної роботи: «У нас був чоловік із Бахмута, який не чує. Він не мав телефону. Для нього було майже неможливо дати собі раду на новому місці: він не може комунікувати, у нього немає грошей, немає зв’язку з рідними. Наші студенти-фахівці із соціальної роботи намагалися йому допомогти, долучили перекладача з жестової мови з УТОГу для перекладу документів. Зараз тримаємо постійний зв’язок із місцем, де він перебуває» – розповідає Юлія Кокоячук.
Робота з різним категоріями осіб дозволяє студентам покращувати свої навички та знання в умовах реальної взаємодії з людьми : «Суспільно орієнтоване навчання дає розуміння важливості того, що ти робиш. Ти бачиш цінність своєї роботи тут і зараз, — каже керівниця програми. – Не можу сказати, що хотіла, аби студенти такий досвід отримали, адже він дуже болючий. Але це є вирішальний час для України і я тішуся, коли бачу, що студенти своєю працею і своїми знаннями позитивно впливають на долі людей».